Єдиний скарб у тебе – рідна мова.
Заклятий для
сусіднього хижацтва.
Вона твого
життя міцна основа,
Певніша над
усі скарби й багатства.
(П. Куліш)
Найбільший скарб народу – це його мова. Саме мова,
яка віками, тисячоліттями складалася, шліфувалася на землі предків,
передавалася з покоління в покоління, дедалі точніше і повніше відображаючи
душу народу й водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть
переконливо доводить, що мова об’єднує народи в нації й змінює державу.
Занепадає мова – зникає і нація. Коли ж мова стає авторитетною, перспективною,
необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і
високорозвиненою стає як нація так і держава. Мова й школа, мова й наука, мова
й церква, мова й театр, мова й державне врядування, мова й армія – сфери, де
українська мова то утверджувалась, то відступала під тиском імперської
політики. Нараховують 22 заборони української мови, 8 з них – у радянський час.
Поглянути на історію свого краю, збагнути роль рідної мови в утвердженні
української державності дають змогу писемні документи, праці істориків,
етнографів, громадських діячів та лінгвістів. Ще донедавна панувала офіційна й
непорушна доктрина про давньоруську народність й спільну для всіх слов’ян мову,
внаслідок розпаду яких в епоху феодальної роздрібненості нібито утворилися, не
раніше XIVст., три східноднослов,янські народи та їхні мови. На противагу цьому
вчені української діаспори дотримувались концепції М. Грушевського щодо витоків
української народності безпосередньо з правослов,янського періоду, тобто з
середини І тисячоліття н.е.Українська мова була ще до того, як українські князі
(починаючи від Аскольда та Діра) почали об’єднувати руські землі. Ще в 448 році
візантійський мандрівник та історик Пріск Палійський записав у таборі гунів три
слова: мед, страва, квас. На кінець XII ст. українська народність вже
сформувалась й мала дві гілки: галицько-волинську та наддніпрянську. Коли
йдеться про походження української мови, переважна більшість зацікавлених
сприймає цю проблему як походження сучасної української літературної мови.
Проте слід пам’ятати, що національна мова складається з двох самостійних гілок:
спільної для всієї нації літературної мови, відшліфованої майстрами художнього
слова, й мови народної, яка досить відмінна в різних діалектах. Щодо походження
сучасної української літературної мови в науці – тут жодних проблем немає.
Загальновідомо, що її започаткував наприкінці XVIII ст. І. Котляревський, а
основоположником став Т. Шевченко.Щоб дослідити походження української мови,
слід з,ясувати послідовність, час і місце виникнення властивих її фонетичних,
граматичних і лексичних рис. Рубіж ХІ-ХІІ ст. можна умовно визнати часом завершення
формування української мови й початком нового етапу її історії. Формування
українського народу та його мови почалося приблизно з середини І тисячоліття н.
е. й розтягнулося на кілька століть. Проте тим рубежем, від якого українська
мова виступає з усіма характерними мовними особливостями, що становлять її
специфіку, був приблизно кінець ХІ – початок ХІІ ст. найдавніша точно датована
пам,ятка українського рукописного мистецтва, яка збереглася до наших днів,
належить до середини ХІ ст. Це широковідоме в науці знамените остромирове
Євангеліє 1056-1057 рр. шедевр вітчизняної і світової культури книги, створене
у великокняжому скрипторіїї при Софіївському соборі в Києві. Традиційно цю
пам,ятку прийнято вважати початком книжкової справи в Україні. Після
запровадження християнства зростає потреба в богослужбових книгах. При
найбільших храмах, при князівських резиденціях формуються бібліотеки і
створюються скрипторії. Так, у бібліотеці скрип торію при соборі Св. Софії вже
у 1037 році зберігалося понад 950 томів літератури різного змісту й
призначення. У 1969 році український археолог С. Висоцький виявив на штукатурці
ХІ ст. південної стіни вівтарної частини Михайлівського притвору Софіївського
собору в Києві невідому до того абетку з 27 літер, подібну до кирилиці. Слід
згадати також і писемні угоди, укладені київськими князями: Олегом(911р.),
Ігорем(944р.), і княжною Ольгою(956р.) з Візантією. Отже, ми бачимо, що
розвиток і збагачення української мови почалося з давніх-давен. І в наші дні ми
можемо пишатись багатством нашої мови.
Немає коментарів:
Дописати коментар